Голова Вакулівської громади Дніпропетровської області, член Правління Всеукраїнської Асоціації ОТГ, голова Платформи «Сільський розвиток: земельні відносини» Всеукраїнської Асоціації ОТГ, член Асоціації міст України Артур Шевцов долучився до лав захисників фактично з перших днів повномасштабного вторгнення рф. Вже понад рік на захисті країни. Ми записали інтерв’ю, коли він був на ротації.
- Ви на захисті країни майже з перших днів повномасштабного вторгнення рф. В який момент зрозуміли, що маєте стати до лав захисників і прийняли таке рішення ?
24 лютого ми всі були шоковані, через повномасштабне вторгнення ворога на нашу землю. Ворог дуже швидко наближався і таке було відчуття, що він через невеликий проміжок часу буде в городі у людей. На наступний день мої друзі пішли у військкомати, колеги наші також. Я зателефонував своєму другу-колезі з Чернівецької області Олегу Горбатюку, як виявилося він вже був у військкоматі теж. Тож я прийняв рішення – треба діяти.
Трохи доробив деякі справи, переговорив з колегами щодо керівництва громадою. Зараз секретар виконує обов’язки голови, і керуючий справами, і весь колектив працюють злагоджено. І я пішов. Спочатку було злагодження, а потім, Донеччина, так вийшли звідти аж у лютому 2023 року. Зараз у нас реорганізація і знову частково мої хлопці вже знову там. Воюю у лавах Нацгвардії України Стрілецький батальйон «Дніпро-1», а зараз буде – батальйон оперативного призначення, нас трохи переформатували до Гвардії наступу.
- Чи є у вашому батальйоні ваші земляки, мешканці Вакулівської громади?
Так, є. Хочу сказати, що із самого початку, коли ми не багато знали, що робити, як захищати нашу країну – тероборону формувати, озброюватись. Досвіду не було. Тоді коктейлі Молотова всі робили, закладки під дорогами, блокпости встановлювали. Я одне казав, що розумієте, треба ставати в регулярні війська, бо це буде дуже страшна війна і таким поодиноким супротивом ми не зупинимо ворога. Ворог зруйнує села повністю. Досвід показав, що так воно і є.
Ми були прикомандировані до Слов’янського полку по Харківському наступу, це вже після Рубіжного, після Сєверодонецька, то населених пунктів там же нема. Був прекрасний населений пункт Долина, повністю знищений просто в нуль, там монастир стояв, просто немає нічого. Те ж і по Рубіжному, те ж зараз буде з Бахмутом. Там, де вони, там все – випалена земля. Ні людей, ні будівель, нічого.
Нас пішло з громади всього п’ятеро, зі мною ще четверо людей. А потім я зустрів ще одного земляка. Теж в «Дніпро-1». Тобто виходить нас шестеро земляків в одному батальйоні.
Наші хлопці з громади пішли в територіальну оборону Криворізьку і зараз також боронять країну. Спочатку були на Херсонському напрямку, зараз під Авдіївкою. Досить таки багато хлопців з нашого села пішло воювати.
- Наскільки далеко була лінія фронту до вашої громади?
Тоді дійшли майже до Апостолівської громади, а наступна наша. Як зараз вже розумію, то далекувато, але тоді нам, як цивільним, здавалося, що фронт дуже близько. Хоча, коли там гупало, я вже служив.
- Як ваша громада живе без очільника? Як команда справляється на місці, чи часто виходите з ними на зв’язок?
Зараз поки на ротації, тут на місці, то частіше спілкуємося, а так – по більш важливих питаннях, то звичайно виходимо на зв’язок раз чи двічі на тиждень, чи раз на місяць, дивлячись, коли як. В цілому все налагоджено так, щоб надавати гуманітарну допомогу людям. У нас було дуже багато планів на 2022 рік. У нас повинен був і асфальтний завод запуститися вже в квітні, і дорогу повинні були робити Апостолове – П’ятихатки – в цьому є велика потреба, бо в нас там дорога, вважайте, як на фронті. І автобусне сполучення маємо забезпечити. У нас автобус є комунальний, хотіли б знову відновити. І сонячна станція повинна була почати працювати. Малий груповий дитячий будинок – для дітей-сиріт. І на ферму ми один грант майже виграли, певну частину пройшли, щоб побудувати з повним технологічним процесом. Тобто перспектив і планів було дуже багато, а війна нам це все зруйнувала.
Я впевнений, що мої колеги – чудово справляються. На 90% мешканців отримано гуманітарну допомогу. Працюють більше 20 різних фондів. Ми працювали і з ЮНІСЕФ як кандидат «Громада, дружня до дітей».
Проблема в тому, що в селі особливо зараз, людей і так не багато було, хлопці боронять нашу країну, тому коли ми створилися у 2015 році – сподівались своєю працею на маленькій депресивній громаді показати швидкість змін завдяки децентралізації. До того ми йшли. Ми цей маховик децентралізації закрутили разом з колегами в 2015 році і він іде далі. Але війна загальмувала трохи весь процес.
5. Що першочергово робите, коли повертаєтеся у відпустку?
У мене відпустки було 10 днів. Я зустрівся з колективом і своїми колегами, у них був захід на Закарпатті, вони зібралися і подарували моїй розвідці Mavic і різні штуки, які ми просили. Спілкувався з волонтерами, бо ми готуємося до виходу нам теж деякі речі потрібні. 20 квітня мене запросили на Конгрес органів місцевої та регіональної влади при Президентові України. Спілкуємося з фондами, які надають гуманітарну допомогу. Тобто такі робочі питання. А також – зустріч із сім’єю, внука побачити хотілося.
6. Чи не виникало бажання демобілізуватися і повернутися до керівництва громадою ?
Ми не знаємо коли скінчиться війна. Зараз нація згуртувалася дуже потужно. Нація визріває, але через кров, на жаль. Зараз не можна зупинятися, не можна казати, що втомилися. Ми переможемо однозначно, але коли це буде ніхто не знає, може завтра, а може через рік. Бої серйозні, втрати є, на жаль, також.
Люди приходять багато без досвіду. Їх треба навчити, є такі нюанси, які не розкажуть ні на злагоджені, ніде. А тут за рік війни є що розповісти, не багато, але це треба передати, як то кажуть на своєму прикладі. Розумна порада іноді врятує життя.
7. Крім порад, у вас напевно є і чимало фронтових історій, чи могли б поділитися?
Я розповім позитивну, негатив не хочу. Коли були в наступі в Слов’янському полку «Дніпро-1», моя рота заходила у Волохів Яр і люди дійсно плакали, ставали на коліна, а дід один біг за хлопцями з каструлею з борщем і каже: хлопці, давайте гаряченького, ви ж заморилися, ми так раді вас бачити, поїсте. Коли приходить командир танку: все, поїхали. Всі на броню і погнали, а дід каже: злий у вас командир. Це так зворушливо було.
Також була історія, це вже в бік Кремінної. Молодий хлопець, позивний у нього Кіт, вони пішли у розвідку і їх вирахував оператор дрону російський, та скинув ВОГ 25, це така як граната і прямо потрапив йому на спину. Та вона не зривається, хлопці пішли далі виконувати бойове завдання, і потім, коли вже повернулися, сіли і вже сміємося. Я кажу: ну що, як тобі? Він каже: так а що, я ж Кіт у мене 9 життів, мінус одне, ще вісім є. Гумор є і це підтримує.
8. А що ще важливо для підтримки бойового духу на передовій?
Ви знаєте, зараз людям важче стало набагато і вже ресурсу не досить багато. Але дуже приємно, коли передають малюнки, пундики, я називаю, «смаколики» різні. І з громад передають хлопцям різне, і тушонку роблять, і все, що хочеш. Дівчата мої передавали і млинці, і різні сирники, і варення. Приїжджали колеги мої і вареники привозили. Допомога відчувається. В Україні волонтерство дуже потужне. Люди так згуртувалися і підтримують, як можуть.
9. Як бачите розвиток країни загалом і вашої громади зокрема після Перемоги?
Тут позитиву трохи менше. Території, які окуповані і ті, що ми звільнили там дуже багато руїн, мін і це проблема номер один. Я спілкувався з професіоналами, вони кажуть – років 15 знадобиться для розмінування. Там, де йшли бойові дії, там відбудова – від доріг до інфраструктури.
Друге, на тій території, там, де ворог, там вони за рік людей «перекрутили». Дітей вивозили в Крим, вони створили такі організації, як були при Радянському Союзі – піонери, жовтенята, щось таке. Більше інформації дають по 1942-45 роках, але підводять її під цю війну. За рік, дитяча психіка вона нестійка, і діти пишуть вірші про славу росії. Це проблема окупованих територій.
Третя проблема це люди, які не повернуться з-за кордону, за даними з відкритих джерел, орієнтовно 8 млн людей виїхали, приблизно 2 млн в росію, 6 млн – в Європу, з них половина – жінки, діти, вони знайшли себе, і частина точно залишиться там. Для громад це проблема, кадровий голод буде страшний.
Крім того, повинна бути державна програма по посттравматичному синдрому.
Інша проблема – багато зброї. Тобто таких проблем буде досить багато, це все ляже на плечі місцевого самоврядування. Обов’язково треба буде боротися.
Я так вважаю, один плюс, який це мав би перекрити, повинен бути «Бебі-бум». Хлопці, які побачили смерть, погляди змінилися, що сьогодення, зараз живемо, через секунду може тебе не бути на цьому світі. Я думаю, що більшість перелаштуються і цінності будуть вже інші. Тобто нація перероджується, як птах Фенікс з попелу.
10. Якою бачите роль Всеукраїнської Асоціації об’єднаних територіальних громад в контексті воєнного часу та післявоєнної відбудови?
Роль Асоціації дуже важлива – це лобіювання інтересів громад через голів громад на рівні держави. Тобто ми повинні донести знизу проблематику громад. І Асоціація цим займається. Мені подобається, що в Асоціації все демократично. Ми розбудовуємо демократичне суспільство. Влада повинна належати народу, а народ обирає собі лідерів, керівників і йде з ними.
Асоціаціям теж зараз не просто, скільки проблем виникло, що були не властиві місцевому самоврядуванню: і переселенці, і нагодувати солдатів, і розміщення, в школах не можна, а де можна – нема пристосування, локдаун, тобто дуже багато постало викликів для місцевого самоврядування. Я думаю, що ми вистояли дуже потужно, я пишаюся місцевим самоврядуванням. Розмовляв з хлопцями, які з-під окупації вийшли, вони розповідали, що росіяни не могли зрозуміти, що це у нас таке – місцеве самоврядування, у них такого нема.
11. Чи задумувалися над тим, що зробите першочергово після Перемоги?
Після Перемоги зібрали б Правління, зібрали б З’їзд всіх наших голів громад і спілкувалися. Ті, хто воював і ті, хто працював – це рівноцінний вклад. Там одні виклики, тут інші. Тому ми б зібралися і переглянули свої Стратегії розвитку. Відповідно до нововведень треба розробити Плани, а у нас Стратегія згідно з Європейською Хартією. Тому треба узгодити ці документи, юридичні нюанси, виявити невідповідності і почати працювати.
12. Завершуючи розмову, чи хотіли б щось побажати членам Всеукраїнської Асоціації ОТГ і всім представникам органів місцевого самоврядування?
У нашої Асоціації є девіз – Успішні разом! Я вважаю, що разом ми побудуємо країн-казку, країну-мрію, як ми і планували. Ми хочемо європейських цінностей, ми хочемо демократичне суспільство, щоб людину цінували як людину, бо це головне для чого ми працюємо – для людини. Є такі, що не розуміють, коли починалася децентралізація супротив був 70%. Але поступово, коли почали працювати, взяли весь негатив на себе і члени Асоціації це знають, робота з людьми – найтяжча, але результат, який ми досягаємо разом і коли люди кажуть: так, ви таки були праві, це чудово, це перекриває всі негаразди. Коли ти бачиш, що з’являється, дорога, освітлення, нові можливості для дітей, або хтось, успішно керує виробництвом, працює в ІТ-напрямку, або працює в Міністерстві і тоді бачимо, що не даремно ми все це робимо.
Бажаю Перемоги! Щоб всі були живі і здорові!
Разом ми побудуємо країну-казку, країну-мрію, як ми і казали! Так і буде!
Фото з архіву Артура Шевцова
