Проєктом Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування земель природно-заповідного фонду земельним податком» (реєстр. №10198 від 30.10.2023), який розроблено Кабінетом Міністрів України, пропонується внести зміни до Податкового кодексу України щодо встановлення ставки земельного податку за земельні ділянки, які належать до земель природно-заповідного фонду, в розмірі, що не перевищує 0,1% від їх нормативної грошової оцінки.
18 січня відбулось засідання Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування та прийнято рішення рекомендувати Верховній Раді України прийняти за основу даний законопроект, доопрацювати до другого читання.
Водночас Всеукраїнська Асоціація ОТГ висловлює низку зауважень та застережень до зазначеного законопроекту, які слід врахувати при доопрацюванні.
Законопроектом №10198 пропонується встановити ставку земельного податку для земель природно-заповідного фонду в розмірі як для лісових земель, проте не визначається джерел додаткових надходжень до місцевих бюджетів для досягнення збалансованості показників.
Так, відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно зі статтею 10 Кодексу податок на майно належить до місцевих податків.
Відповідно до вимог статті 12 Кодексу сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень (абзац перший пункту 12.3 статті 12 Кодексу).
Встановлення податкових пільг із сплати місцевих податків та зборів також належить до виключної компетенції місцевих рад. При цьому, не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (пп.12.3.7. п.12.3 ст.12 Кодексу).
Також варто зауважити, що законопроект був поданий без фінансово-економічного обґрунтування в порушення вимог ст. 27 Бюджетного кодексу України, що не дозволяє здійснити обрахунки стосовно наслідків та втрат місцевих бюджетів.
Разом з цим, частиною другою статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлено, що органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках.
Принагідно наголошуємо, що держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою (частина третя стаття 142 Конституції України).
Таким чином, законопроект потребує суттєвого доопрацювання і врахування позиції місцевого самоврядування та асоціацій, які представляють їх інтереси.
