Експрес-лист №6
Всеукраїнська асоціація органів місцевого самоврядування «Асоціація об’єднаних територіальних громад», з огляду на прийняття низки нормативно правових актів, спрямованих на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, та документів пов’язаних з ними, підготувала підбірку актуальної на сьогодні інформації, що буде корисною для об’єднаних територіальних громад.
1) Продуктовим ринкам знову заборонили працювати під час карантину.
Постановою Головного державного санітарного лікаря від 30.03.2020 р. №5 було встановлено перелік вимог, за дотримання яких дозволено функціонування ринків під час карантину.
Але вже 13.04.2020 року Постановою Головного державного санітарного лікаря р. № 9 прийнято Постанову «Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Головного державного санітарного лікаря України від 30 березня 2020 року N 5».
Прийняття постанови обґрунтовано «наявними фактами порушення протиепідемічних заходів при здійсненні торгівлі на ринках, відповідно до статті 40 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”»
- У Держпраці надали роз’яснення, як на період карантину правильно запроваджувати неповний робочий час і чим він відрізняється від скороченого робочого часу.
Так, умовно робочий час за тривалістю можна поділити на:
- Нормальний. Тривалість робочого часу працівників встановлена 40 годин на тиждень;
- Неповний. Робочий час становить меншу кількість годин, ніж встановлено нормативно-правовими актами;
- Скорочений. Час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові функції, але оплата праці такого працівника проводиться в повному розмірі.
Поняття «скорочений робочий час» та «неповний робочий час» є різні за своєю суттю.
Зокрема, скорочений робочий час встановлюється:
- для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;
- для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень;
- для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень;
- для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших) – скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.
Неповний робочий час може бути встановлено угодою роботодавця і працівника на певний строк і без зазначення строку. В обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. Варто зазначити, що за згодою роботодавця неповний робочий час може запроваджуватися для всіх категорій працівників.
Оплата праці у випадках встановлення неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Запровадження неповного робочого часу відповідно до статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці, відповідно його запровадження потребує завчасного попередження працівників не менше ніж за два місяці. Якщо ж неповний робочий час встановлюється за бажанням працівника, то попередження працівника за два місяці не вимагається, і неповний робочий час може бути запроваджений з будь-якого моменту.
У разі написання працівником заяви про встановлення йому неповного робочого часу, він має зазначити наступне:
- вид неповного робочого часу (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень),
- режим роботи під час неповного робочого часу (час початку та закінчення роботи),
- період, на який встановлюється неповний робочий час тощо.
Отже, неповний робочий день (та його тривалість) встановлюється за згодою сторін будь-якому працівнику, а скорочений (та його тривалість) – встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників.
При неповному робочому дні праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому дні – як за повний робочий день.
- 3. Міністерство охорони здоров’я надає роз’яснення що таке “громадське місце”.
Громадське місце – це частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони.
Також це:
- ліфти і таксофони;
- приміщення та території закладів охорони здоров’я;
- приміщення та території навчальних закладів;
- дитячі майданчики; приміщення та території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту;
- під’їзди житлових будинків;
- підземні переходи;
- транспорт загального користування, що використовується для перевезення пасажирів;
- приміщення закладів ресторанного господарства;
- приміщення об’єктів культурного призначення;
- приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ;
- стаціонарно обладнані зупинки маршрутних транспортних засобів тощо.
Опосередковано громадські місця також визначаються у статті 178 Кодексу:
- вулиці,
- закриті спортивні споруди,
- сквери, парки,
- всі види громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення).
Перелік громадських місць може бути розширений органами місцевої влади.
Так, у місті Києві перелік громадських місць визначено розпорядженням Керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконавчого органу Київської міської ради від 04.04.2020 № 12. До громадських місць згідно з розпорядженням відносяться також зупинки громадського транспорту та 50-метрова зона навколо них; церкви та 50-метрова зона навколо них; заклади торгівлі закритого і відкритого типів, зокрема торгові ряди та ринки; кінотеатри та прилегла до них територія тощо.
Міністерство охорони здоров’я України закликає дотримуватись правил карантину та залишитися вдома.